Робота на Всеукраїнський літературно-мистецький конкурс

«Я гордий тим, що українець зроду»

Виконала: Ніколаєва Анастасія Сергіївна, учениця 7 класу

У долині серед степу розляглось село,

І красою мальовничою славиться воно.

Люди щирі, працьовиті здавна тут живуть,

Щедрість серцем оповиту у наш світ несуть.

  Рідний край, золота, чарівна сторона… Комарівка! Як дзвінко й весело звучить назва села! Моя маленька Батьківщина, той найрідніший у світі куточок, де я народилася, де стоїть мій будинок, де моя школа й учителі, де все таке звичайне й дороге серцю!

Моє село… сповнене краси, поетичності, душевності. Воно прекрасне в кожну пору року! Навесні буяє, виграє білим, рожевим та  яскраво-зеленим кольорами, а в повітрі чути ніжний аромат цвіту вишні, абрикосу, яблуні. Влітку село, неначе картина майстерного художника, який поєднав усі кольори веселки на одному полотні. А яке красиве село восени! Воно наповнюється кольорами осені - жовте листя з червоногарячим відтінком легко летить і падає на землю, немов лягає на м’яку перину. Земля, дерева, трави ніби одягають на себе золотаве, червоне, багряне вбрання. Яскрава та неймовірно різнобарвна осінь у селі Комарівка! Я люблю своє село, адже це частиночка мене.  Як же не любити цю навколишню красу! Саме тому Комарівка – дуже популярне село, особливо серед туристів, які приїздять сюди щороку о будь-якій порі, щоб відпочити на берегах Червонооскільського водосховища.

Цікавою є й історія моє землі. Адже в околицях села Комарівка виявлено поселення та  два курганних могильники епохи бронзи, три поховання, що належать кочовим племенам.

  А перші писемні згадки про населені пункти на території  Комарівки сягають Х-ХІІІ ст., також про нього згадує Філарет: «На правой стороне р.Оскол по крепостным бумагам помещиков Быстрицких видно, что Комаровская земля подарена была Петром І наказному Изюмскому полковнику Быстрицкому. Комаровка населена в 1706 г. И тогда же построен был первый храм в деревне». На жаль, церква до нашого часу не збереглась.

  Найстрашніші, найкривавіші вогняні вали пройшлися по нашій землі під час ІІ світової війни. Події  тих років залишили незгладимий слід в історії краю, увічнили імена героїв. Я пишаюся тим, що моя маленька Батьківщина пережила ці дні могутності і слави, мала легендарних героїв, мужньо долала найважчі воєнні випробування.

  Одним з таких героїв є Монастирський Павло Петрович – повний кавалер ордена Слави. Брав участь у Сталінградській битві, за що отримав першу бойову медаль «За оборону Сталінграда». Орден Слави ІІІ ст. отримав  за знищення ворожого літака-розвідника, а  Орден Слави ІІ ст. – за знищення ворожих танків.      За інші бойові успіхи Павло Петрович був нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни І ст., кількома бойовими медалями. До третього Ордена Слави І ст. був представлений після Перемоги в 1945 році. Після повернення з війни працював у рідному селі трактористом. За сумлінну працю отримав орден Леніна й інші трудові нагороди. Саме з нього починається династія механізаторів Монастирських, а діти та онуки з гідністю продовжують хліборобську працю діда.

  Учасником бойових дій Великої Вітчизняної війни був і Напрасник Григорій Ігнатович. Це останній ветеран війни в нашому селі. Вій дійшов до самого Берліна. З воєнних нагород має: орден Червоної зірки, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги».

  Не можна не згадати і ще одного односельчанина – Крупіна Івана Андрійовича, відомого місцевого художника, учасника бойових дій, нагородженого медалями «За відвагу», «За взяття м.Будапешт», «За перемогу над Німеччиною».

  Та не тільки чоловіки  принесли славу моїй рідній землі. Щербак Ніна Олексіївна ще шістнадцятирічною дівчиною почала працювати на молочнотоварній фермі дояркою, а потім – телятницею. За свою нелегку сумлінну працю нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», медаллю «За доблесний труд». Неодноразово обиралась депутатом Комарівської сільської ради.

Вишивки Котяхової Валентини Іванівни та Кульпан Віри Василівни славляться далеко за межами рідного села. Крім того ці великі жінки багато років віддали роботі в школі. Вони були першими наставниками для моєї мами, яка працює в цьому навчальному закладі.  

Мама, матуся, рідна ненька. Вона мудра, талановита, відверта, принципова людина з  широким світоглядом. Саме вона прищепила мені любов до слова, виховала інтерес до знань, шанобливе ставлення до культури й мистецтва. Мамина любов оберігає мою душу від зла, застерігає від необдуманих вчинків, учить робити добро на землі, щоб воно поверталося до кожного. Мама – це мій порадник, друг, критик.

  «Тільки родина – як вічна зернина на невмирущому полі життя!» - так співав Назарій Яремчук. Адже все найвагоміше в моєму житті пов’язане з родиною - мамою, бабусею, дідусем. Саме вони виховують у мені любов до книги, до слова, пісні. Вони завжди підтримують мене, допомагають у навчанні.

Навчаюся добре і охоче. Кожного року я отримую Похвальний лист за відмінні успіхи в навчанні, маю багато грамот і дипломів за участь та перемогу в різних районних конкурсах.

Я дуже люблю писати твори та читати книги. Також захоплююсь бісероплетінням, вишивкою. Люблю малювати. Та найбільше мені подобається виготовляти сувеніри з модульного оригамі. Влітку я майже цілий тиждень створювала свого чарівного птаха-щастя.

Я маю багато друзів, адже люблю спілкуватися та пізнавати духовний світ людей, які мене оточують. Кожен день для мене – свято. Я мало буваю похмура, адже за вдачею я весела та дружелюбна дівчинка.

Мені поліпшує настрій і надихає природа мальовничих куточків села. У нас завжди красиво! Навесні та влітку зелено-зелено. Восени починається оксамитова пора. Саме тоді я і народилася. На мій день народження завжди ясно, сонячно і за всі тринадцять років жодного разу не йшов дощ. Взимку особливо красиві берези біля школи та будинку культури. Снігове хутро на гілках грає діамантовим блиском від сонячних променів.

А шкільний вечірній зимовий сад? Скільки «чарівних істот блукає» в ньому при таємничому світлі повного місяця. Морозний подих зоряного неба вабить у незвідані космічні далі. Серед тих мільйонів зірок є і моя. Моя зірка мрії! Моя зірка надії! Вона завжди світить мені якось по-особливому, немов щось тихо-тихо шепоче. І від цього на душі стає так легко й радісно, як від теплого подиху літнього вітерця з нашого ставу. Скільки радості він приносить дітлахам влітку. З ранньої весни маленькі гомінкі дзюркотливі струмочки наповнюють його своєю силою. Спекотними літніми днями він дарує нам свіжість і прохолоду. Та іноді, коли насувають чорні важкі грозові хмари, ставок стає зовсім незвичним. Сердиті хвилі б’ються об берег, і здається, що ось-ось з’явиться з-під води грізний володар водної пучини. Верби гнуться од вітру і шанобливо схиляють віти перед своїм володарем.

Я горда тим, що живу на Україні, у маленькому мальовничому селі Комарівка.

Я горда тим, що мене оточують добрі, щедрі, працьовиті й щирі люди.

Я горда тим, що я українка. І в майбутньому я прикладу максимум зусиль, щоб прославити своє село, свою Україну. Можливо, і мною пишатиметься рідна земля, як я сьогодні пишаюся нею.