Засоби зображення комічного у творах Остапа Вишні

Вікторія Рубльовська, вчитель,

Комарівська загальноосвітня школа І – ІІ ступенів

Ізюмської районної ради

Харківської області

У статті висвітлюються засоби зображення комічного у творах малої прози О.Вишні.

“ Який би я був щасливий, якби своїми творами міг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку у народу!” (Остап Вишня. Щоденник “ Думи мої, думи мої ”) - саме таким було творче кредо Остапа Вишні – відомого українського гумориста і сатирика. Популярність Павла Ми­хайловича Губенка була в народі неймовірна, але більше його знали як Ос­тапа Вишню. Його також називали чародієм сміху. Майстер гострого сміху у своїх творах висміював бюрократів, чваньків, п’яниць, винищувачів при­роди, підлабузників. Кожне слово, написане його рукою, несло у світ радість, випромінювало яскраве світло. Павло Михайлович завжди писав про свій рідний народ, про його звичаї, про українську мову, був із ним завжди не­роздільний, і в цьому секрет його дивовижної популярності.

Остап Вишня вважав, що література, а передусім, гумор, — «дуже делікатна штука». «Недобереш — погано, перебереш — ще гірше. Треба, щоб було «саме враз», — казав він, і завжди дотримувався цієї мудрості у своїй творчості. Письменник весь час перебував у роботі, творчих пошуках, у служінні своєму народові. Протягом усієї творчої діяльності він продовжував і розвивав традиції російської і української сатиричної класики, традиції таких визнаний майстрів, як Котляревський, Гоголь, Шевченко, Чехов, Лесь Мартович, традиції народного гумору.

Про творчу манеру видатного українського гумориста Остапа Вишні писав інший відомий письменник М.Рильський: «Автор «Усмішок» - дуже своєрідний художник. Його манеру не сплутаєш ні з чиєю. Можна і треба вчитися у нього творчого ставлення до життя, але марна річ – наслідувати його».

Остап Вишня створив   оригінальну форму сатири й гумору – «вишнівську усмішку», - мотивуючи свій вибір так: «Не мислю-бо інакше переробки всього нашого «медлительного» життя на нове, бадьоре й сміливе, як не з добрим гумором, не з радістю! Чого плакати?.. Мені нове життя усміхається!І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки!» Вони невеликі за обсягом, сповнені іскрометного сміху, бо йдеться про події, факти, речі, які часто заважають людині жити, розвиватися, самоутверджуватися. У центрі усмішки, як правило, комічна ситуація, комічний конфлікт чи комічне зіткнення персонажів. У славнозвісній «Зенітці», наприклад, це сутичка діда Свирида з ворогом, яка висвітлює патріотичні почуття українця, а також його та кумова «битва» з бабою Лукеркою.  Чимало усмішок Остапа Вишні - «Газета - дуже велике діло», «Як ми колись учились», «Ох, і лікували нас…», «Вечорниці», «Дзвонарі» та інші - побудовані на нанизуванні комічних ситуацій, що відтворюються чи то через діалоги героїв, чи то через опис-розповідь письменника. Часто це своєрідні «трактати», які за формальними ознаками нагадують ґрунтовне наукове дослідження з конкретного питання, а за своєю глибинною сутністю є тонкими іронічно-гумористичними спостереженнями автора над людською вдачею, певною ситуацією в суспільному житті.

Письменник досягає цього різними художніми знахідками. Так, в усмішці «Ох, і лікували нас він, змальовуючи бабу Палажку, яка «значно професоріша від самого професора», її методи лікування, виділяє композиційно в окремі частини медичну спеціалізацію жінки, що стоїть на варті охорони здоров’я сільського населення: хірургічні хвороби, хвороби на очах, зубний біль, жіночі хвороби. Усмішка «Газета - дуже велике діло» має іншу особливість. Вона починається такими рядками: «Я тут не натякатиму про те, що таке газета. Усі знають, шо це діло дуже велике й дуже поважне. Недарма ж її (газету) звуть шостою державою. Я тільки розкажу, як треба користуватись газетою, щоб вона справді йшла до діла…» Такий серйозний початок усмішки контрастує з подальшою оповіддю, власне, це доведення думки від протилежного. Йдеться про сільського трудівника, отож, корисність газети в його господарстві стверджується детально, послідовно і теж за певними рубриками (як і у творі «Ох, і лікували нас…»), наприклад: жнива, молочарство, пасічництво.. Але найпотрібніша газета в справі виховання дітей. Цим власним відкриттям гуморист щиро ділиться з читачем: «…дітей одною газетою не виховаєш, треба збирати всі газети і підшивати одну до другої, як зшиток. І от як не слухає Ванько, берете той зшиток та його по голові:

• - Не слухаєш, сукин ти сину! А для чого я газету передплачую?! і
• Та р-р-раз! р-р-раз!
• І дитина після того як свята: і батька поважає, і до школи ходить, і Богу молиться…»

Для індивідуально стилю О.Вишні характерне поєднання лукавого й добродушного гумору, дошкульної сатири й ніжної лірики.

Коли письменник звертається до зображення у памфлетах та фейлетонах «друзів», як він їх собі визначив, тобто бюрократів, хабарників, ледарів, халтурщиків, здирщиків та інших «прохвостів», то вживає гіперболу, гротеск, іронію, контраст, нарочите зображення образів і самовикриття персонажів. У гуморесці ж життєві явища зображує в добродушному, жартівливому тоні, окремі вади людини піддає легкій, доброзичливій насмішці.

А у власне винайденому жанрі – усмішці – Остап Вишня вносить ліричне забарвлення в гумористичну розповідь.

Вперше в гумористично-сатиричній літературі ним створений позитивний образ. Згадаймо, наприклад, діда Свирида із «Зенітки», бабусю з «Прямої наводки» та інших героїв.

Павло Михайлович Губенко, великий Остап Вишня, мав у своєму арсеналі багато неповторних засобів творення комічного. Це і змішання стилів: про героїчне – у гумористично-побутовому стилі, про побутове – у героїчно-піднесеному із вживанням відповідної лексики. Часто він вдавався в гуморесках до наслідування ділових паперів (автобіографії, протоколу, заяви, ділового листа), наукових трактатів.

Письменник – добрий знавець різних галузей науки, культури, народного господарства, тому в мові його творів багато професіоналізмів,  ужитих зі знанням справи. Остап Вишня був не меншим знавцем і живої народно розмовної стихії: у гуморесках ми зустрічаємо і діалектизми, і розмовно-побутові слова, часто індивідуально окреслені, і влучні прислів’я та приказки, трансформовані дотепи. Це надає його гуморескам неповторного мовного колориту.

Всі засоби гумору та сатири, які використовував Остап Вишня чітко можна простежити у творі «Зенітка», де письменник – патріот підносить тему мужності і нескореності народу в роки другої світової війни, утверджує його героїзм. Усі люди стали на захист Вітчизни. У боротьбі з кривавим фашизмом брали активну участь навіть старі діди й підлітки.

Головний герой «Зенітки» – мудрий, життєрадісний, винахідливий і дотепний. Людина мужня і скромна. Про всій героїчний подвиг у роки війни дід Свирид розповідає із стриманим гумором. У загальнонародну справу розгрому німецько-фашистських загарбників він вносить і свій носильний вклад.

Гумореска – це діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: «Та хто зна! Чи сімдесят дев’ять, чи вісімдесят дев’ять? Хіба їх полічим?»[5,96]. Цією деталлю підкреслено всенародну війну з окупантами.

Твір складається з двох частин: «соприкосновеніє» діда Свирида з фашистами і побутові «сраженія» з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в яких дід «так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку»[5,95].

У першій частині О.Вишня застосовує такі засоби сатири:

- бурлескну лексику: «загребли трьох отам на вигоні» (замість поважного поховали);

- лайливі, принизливі слова: погань, песиголовці, ім’я старости «Панько Нужник», сукині ви сини;

- вживання середнього роду замість чоловічого: «Воно сопливе виплакало, щоб його в колгосп прийняли»;

- варваризм: «Вас іст дас?», «діла-гут».

Вила-трійчати, якими Свирид, «як щурят подавив» гітлерівців виростають у гіперболізований образ народної «зенітки». 

У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор – запальний, вогнистий.

Засоби комічного, які використовує автор, такі:

Застосування військової термінології у розповіді про бабу Лукерку:

«… Вийде на ганок та як стрельне: - Свириде!…;

«Сокира «як на теперішню техніку, так чиста тобі «Катюша» «стратегію» й «тактику» своєї покійниці дід Свирид добре вивчив, тому й передбачливо готував «позиції» для «оборони».

«Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилося мені щодня».

 Також О.Вишня вживає русизми: «У соприкосновенії з ворогом був», «війна – це ж моє рідне дєло», «ошибка організаційна вийшла!»

Комізм ситуацій використаний так, що вони нагадують військові повідомлення:

«Ось дід Свирид з кумом трусили кислиці, та на дереві вирішили й запалити.»

«Коли це знову як бахне: Знову за люльки!

Так ми з кумом, як стій, з кислиці у піке. Кум таки приземлився, хоч і скапотував, а я з піке – в штопор, із штопора не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю…»[5,96].

Отже, в гуморесці «Зенітка» О.Вишня через художній образ мужнього партизана розкриває патріотичну ідею вірності Вітчизні.

Широко відомою в літературі є гумореска «Чухраїнці»,  в якій О.Вишня особливо нещадно викривав слабість українців інстинкту громадської і національної єдності, їх анархічний псевдо індивідуалізм, їхню інертність, всі три риси в психології і думанні українця, що так довго обійшлися і обходяться Україні на суворому іспиті доби динамічних перемін і модернізацій.

«Гонів із сотню за Атлантидою, трошки вбік, праворуч» розташувалась така давня країна Чухрен, назва якої походить від того, «що її населення, люд тобто Божий, завжди чухався»[5,64].

Сатирично відгукується Вишня не тільки на лінь, а й на процеси малоросійства, недбальства у ставленні до рідної мови й культури, розчинення їх у союзному «кориті».

 Сатирик виділяє в ментальності чухраїнця аж п’ять глибоко-національних рис:

1. Якби ж знаття

2. Забув

3. Спізнивсь

4. Якось-то воно буде

5. Я так і знав.

Якби ж знаття – «найхарактерніша для чухраїнця риса». Прискіпливо аналізував українство сатирик, засуджуючи неповоротний спосіб його мислення, страшенно боляче було йому за таку нездатність до дії, безініціативність, пасивність нашого люду. Гостро висміював сльозливу емоційність на надмірний ліризм української літератури. В післямові сяйнула дотепом Вишнівська доброзичливість.

«- Нічого! Якось-то воно буде» Бо сам же мовляв з них, чухраїнців.

Отже, Остап Вишня увійшов в українську літературу як майстер «малої» сатирико-гумористичної прози. В історію і теорію малих жанрів письменник вніс багато нового, сповнивши їх актуальним на той час соціальним змістом, оригінальними комічними засобами відтворення життя.

Читачів приваблюють простота викладу і задушевний тон Вишневих усмішок, несподівані висновки, поетизація побутових деталей, а найбільше – делікатний сміх автора з вад окремої людини та ущиплива іронія й сатира, коли йдеться про явища, що ганьблять саму людську природу.

Література

1. Долина Н. «Вишневих» вам усмішок![Текст]: [про творчість Остапа Вишні] / Н. Долина// Урядовий кур’єр. – 2009. – №211, 13 листопада. с.1.
2. Кирилюк В. «Я сміявся і плакав з любові»: Листи О. Вишні до Варвари Губенко // Літературна Україна. – 2004. – 4 березня. – С. 7.
3. Костюк Г. Остап Вишня// Урок української. – 2001. – №5. – с. 49 – 52.
4. Марченко А.С., Марченко О.Д. Українська література: Практичний довідник. 2-е вид.: доп. та перероб. – Харків:  ФОП Співак В.Л., 2009. – 784с.
5. Остап Вишня. Усмішки. – К.: Дніпро, 2001. – 350 с.
6. Семенюк Г. Великий правдолюб: до ювілею Остапа Вишні// Укр. мова та літ. в школі. – 2000. – №3. – С. 31 – 34.
7. Ткаченко Н.А. імена славетних. Остап Вишня. Життя і доля.: [Літературна вітальня] // Все для вчителя. – 2003. – №1 – 3. – С. 43 – 46.
8. Чернов А. Двічі врятований від розстрілу: 120 років тому народився Остап Вишня (Павло Губенко) / А. Чернов// Голос України. – 2009. – №215. – С. 10.
9. Шуляр В. З вірою по тернистій стежині правди…: Матеріал до занять в 11 класі за творчістю Остапа Вишні//Укр. література. – 2000.– №6. – С. 43-48.